Що таке заручини і навіщо вони взагалі потрібні

• Заручини по-європейськи
• Заручини по-українськи
• Як проходив обряд сватання
• Правила вдалого сватання
• Топ-5 каблучок для заручин від Gold.ua

Заручини — традиція, яка в сучасній Україні сприймається наче так і було. А каблучку для заручин українські дружини часто носять на одному пальці з обручкою. Що це за традиція? Чим вона відрізняється від сватання (якщо взагалі відрізняється)? Як заручини сприймають у Європі, і чи були у нас колись свої, українські заручини? У цій статті буде багато несподіваного та цікавого.

Заручини по-європейськи

Почнемо з того, що заручини розділяють життя пари на до і після: до заручин двоє — просто закохані, після — офіційна пара, яка повідомила про готовність створити сім'ю. Майже у всіх європейських традиціях ця подія змінює статус двох людей: до цього вони були просто дівчиною та хлопцем, а стали нареченою та нареченим.

Для частини культур на Заході заручини є дуже важливою традицією. Майже такою ж важливою, як весілля. А може, навіть і важливішою. Для нас, українців, європейські заручини все ще іноді якась дивовижа. А ось німці, наприклад, сприймають цю традицію принципово інакше. У Німеччині відразу після заручин обранці з'їжджалися і починали спільний побут. Тобто робили те саме, що українці ще відносно недавно дозволяли собі лише після весілля. Жити у такому “цивільному шлюбі” німці можуть і кілька місяців, і кілька років — особливих обмежень у них з цього приводу немає. На відміну від іспанців.

Для іспанців заручини — це старт приготування до весілля. Між першою та другою подією не повинно пройти більше трьох місяців. Якщо одна зі сторін затягує похід до вівтаря, друга сторона має повне право відмовитися від весілля та розірвати заручини.

У італійців все набагато суворіше, ніж у іспанців і особливо у німців. Раніше в Італії нареченому і нареченій після заручин не можна було бачитися. Родичі суворо стежили, щоб кохані не перетнулися навіть поглядами. Наступна після заручин зустріч мала відбутися тільки в день вінчання — безпосередньо перед вівтарем, у церкві.

Заручини у західних країнах прийнято відзначати широко і масштабно. Приблизно так, як ми з вами святкуємо весілля. Ви, напевно, бачили приклади святкувань у безлічі голлівудських фільмів: величезний зал, шикарний декор, він робить їй пропозицію, вставши на одне коліно, вона каже “так” — і зал вибухає оплесками. Українські селебрітіз, можливо, саме так заручини і відзначають. А ось звичайні українці найчастіше бережуть гроші та емоції для весілля.

Втім, це анітрохи не заважає українським чоловікам купувати дивовижної краси заручні каблучки і в найрізноманітніший спосіб дарувати їх своїм коханим, з надією та диким хвилюванням вимовляючи при цьому головні слова у своєму житті: "Ти вийдеш за мене?"

Заручини по-українськи

Українські національні заручини носять назву "сватання". Втім, треба сказати, що це далеко не єдина назва обряду. Залежно від регіону він міг називатися:

• слово;
• рушник;
• взяття рушників;
• сватанки.

Заручини — термін, який також активно використовується в Україні. Причому він був актуальним задовго до того, як до нашої країни прийшли західні традиції.

Як проходив обряд сватання

Сватання — це дія, яку робить наречений, щоб попросити руки і серця коханої у її батьків. Обряд неможливий без старост. Так у давнину називали супутників нареченого, які вирушали разом з ним до хати майбутньої нареченої в якості підтримки та опори. Фактично це були шановані в селі одружені чоловіки, які пов'язані з нареченим спорідненими узами: дядьки, брати, хрещені тощо. Дружини старост на весіллі називалися свахами. Вони, як правило, брали активну участь у святкуванні і були такими собі заводилами. Головний староста — найавторитетніший та найстарший чоловік у групі підтримки нареченого — виконував основну функцію: він починав розмову з батьками нареченої і робив усе, щоб спокійно, аргументовано, а часом із гумором переконати батька та матір видати свою дочку заміж.

Правила вдалого сватання

Українці, організовуючи обряд сватання, звертали увагу на різні дрібниці. Щоб усе пройшло добре, а результат задовольнив нареченого та старост, потрібно було дотриматися ряду правил. Нижче наведено основні.

• Сватання відбувалося потайки, про нього нікому не розповідали. Односельці найчастіше дізнавалися про те, що сталося, постфактум. Гриф "Цілком секретно" потрібен був для того, щоб батьки нареченої заздалегідь не дізналися про візит, який готується, і не встигли підготувати аргументи для відмови. Тримаючи в секреті плани, наречений зі старостами мали змогу застати батьків зненацька, забезпечивши таким чином позитивну відповідь на озвучену ними пропозицію.
• Наречений виходив із дому зі своєю групою підтримки лише коли сутеніло. Щоб не зустріти нікого на шляху, учасники обряду прокладали маршрут через городи замість сільських вулиць.
• Середа та п'ятниця для сватання не підходили. Це пісні дні.
• В якості подарунку старости несли батькам потенційної нареченої хліб. У разі відмови хліб забирали назад, залишати його в хаті дівчини було не прийнято.

Зайшовши до будинку, в деяких регіонах України свати сідали напротив "матки" — так називалася основна балка в хаті, яка фактично тримала всю конструкцію на собі і була "матір'ю" будинку. В інших регіонах нашої країни сідати взагалі було не прийнято. Інакше, якщо вірити прикметам, наречена могла засидітися в дівках. Де-не-де разом зі старостами заходила і сваха. Причому перш ніж зайти, вона стукала п'ятою об поріг — щоб дівчина, яку прийшли сватати, не позадкувала, тобто не сказала "ні".

Але, до речі, в частині українських регіонів на першому сватанні ніхто “так” не говорив, це було не прийнято. Відразу сказане "так" означало б для старост і нареченого, що батько прагне якнайшвидше видати дочку заміж і зовсім нею не дорожить. Це могло наштовхнути на думку, що обраниця недостатньо гарна, вправна господиня тощо. Найчастіше сватання мало місце двічі чи тричі.

Але далеко не всі і не завжди наприкінці чули батьківську згоду. Якщо наречений категорично не подобався батькові та матері нареченої, йому могли вручити гарбуз. І такий “презент”, звісно, вважався величезною ганьбою. Тому, щоб не потрапити в халепу, наречені часто ще до офіційного сватання надсилали до будинку нареченої розвідника: щоб поговорив з батьком і матір'ю та дізнався про їхні настрої.

Цікаво, що трохи більше двох століть тому посвататися міг не лише хлопець — це могла зробити дівчина. Вона просто приходила в будинок до того, кого кохає, і звертаючись до матері потенційного нареченого, просила взяти себе в невістки. А ще раніше дівоче сватання взагалі переважало над чоловічим! Подібне вважалося нормою, тому й сучасних українців пропозиція руки та серця, адресована чоловікові з вуст жінки, теж бентежити не повинна.

Топ-5 каблучок для заручин від Gold.ua

Ну ось, тепер ви знаєте все про заручини, починаючи з давніх традицій і аж до сьогодення. Залишилося тільки вибрати головну заручну прикрасу — каблучку. І не будь-яку, а солітер!

В електронному каталозі нашого інтернет-магазину є величезна віртуальна вітрина, яка присвячена заручним прикрасам. Вони можуть бути виготовлені із золота різних кольорів та срібла, інкрустовані дорогоцінним камінням — від кубічного цирконію до діамантів.

Серед цієї різноманітності ми обрали п'ять моделей, які користуються найбільшою популярністю серед наших клієнтів. Погляньте на них: можливо, один з цих заручних аксесуарів — це саме те, що вам потрібно.

Купуючи каблучку для заручин на Gold.ua, ви не тільки вибираєте ювелірну прикрасу найвищої якості. Наші покупці мають змогу добре заощадити навіть на найдорожчих аксесуарах. Наш інтернет-магазин — територія безперервних знижок, які нерідко досягають 80% від початкової вартості прикраси. Ми працюємо безпосередньо з виробниками ювелірних виробів — напряму, тому можемо гарантувати нашим клієнтам найкращу ціну.